The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Тієї миті, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, Землю охопили захват, гордість та цікавість. Наш журнал тоді писав: "відсьогодні людина може дістатись будь-якого куточку Всесвіту, якого зволіє її розум та дозволить її винахідливість... так, незабаром людина вирушить до інших планет". Але ж ні. Висадка на Місяць була маніпуляцією, пунктом, досягнутим не як самоціль, а як спосіб продемонструвати надзвичайні можливості Америки. І цей пункт потребував лише однієї галочки. Всього на орбіту вийшла 571 людина; і, уявіть, з 1972 року ніхто не ризикнув здійснити космічну подорож довшу за відстань між містами Де-Мойн і Чикаго. Наступні 50 років виглядатимуть зовсім інакше. Зниження витрат, нові технології, серйозні наміри Китаю та Індії та нове покоління підприємців дозволять нам насправді вважати наші часи ерою космічного розвитку. Майже напевно цей розвиток почнеться з туризму для багатих, створення новітніх загальнодоступних комунікаційних мереж; в перспективі налагодиться видобуток корисних копалин і навіть з'явиться громадський транспорт. Більш, ніж коли-небудь, космос стане схожим на продовження Землі – на майданчик для компаній та приватних осіб, не лише урядів. Та задля цього світові необхідно створити правову систему для управління небесами – як у мирні часи, так і, якщо так трапиться, у воєнні. Дотепер, освоєння космічного простору зосереджувалось на полегшенні діяльності унизу – в основному, на встановленні супутникового зв'язку необхідного для ефірного мовлення та навігації. Але ситуація міняється. По-перше, саме геополітичні маневри мають шанс виштовхнути людей за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць не пізніше 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці прибули туди не пізніше 2024 року. Скорочення витрат дозволяє цим змаганням відбутись. Подорож на "Аполлоні" обійшлась у сотні мільярдів доларів (в перерахунку на сьогодні). Наразі ціна квитка – лише десятки тисяч. […] Помиляється той, хто бачить у космосі оспіваний Дикий Захід, територію анархії, де людство могло б скинути кайдани та віднайти нову долю. Для того, щоб космос виправдав наші надії, потрібні закон і порядок. В часи, коли світ не може домовитись про правила наземної торгівлі брусковою сталлю та соєю, це, здається, буде важко. Але без цього позаземні простори та їх можливості у найкращому випадку чекатимуть на нас інші піввіку. У найгіршому ж випадку космос може поповнити список земних проблем. |