Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Політ чийогось помідора став доленосним для початку революції Ла Томатіна? Чи було це вираженням протесту проти режиму Франко або ж карнавалу, що вийшов за рамки пристойності? На жаль, ім'я героя історія не зберегла. Та як би там, але є думка, що в ході фестивалю Лос Гігантес в 1945 році, під час параду гігантських ляльок з пап'є-маше, купка обділених увагою місцевих, вирішила це якось виправити. Випадкова підвода з овочами на місці події виявилася дуже доречною. Добропорядні городяни в боргу не залишилися, внаслідок чого свято переросло в грандіозну битву летючих томатів. І хоч авторам оригінальної ідеї довелося відшкодувати збитки продавцям, наступні томатні битви лише підтвердили народження нової традиції. Хоч і налякана неприборканим буянням, влада надає йому статус легальності, та, перевівши дух, в 50-их, шляхом ряду заборон поновлює порядок. У 1951 році спроба місцевих захисників традицій проігнорувати закон закінчилася позбавленням волі останніх, однак хвиля загального обурення посприяла їх звільненню. Проте найбільш вразливим став демарш в 1957 році, коли томатні активісти інсценували похорон помідора з труною і ходою.Після чого батьки міста вирішили не опиратися долі, встановили кілька відповідних правил і остаточно змирилися з дивною традицією. Незважаючи на те, що помідорна тема, безумовно займає центральне місце, фінальній битві передує цілий святковий тиждень. Це свято святих покровителів Буньолю - Діви Марії і Святого Луїса Бертрана, з вуличними парадами, музикою і феєрверком у суто іспанської манері радіти життю. Запланована бійка потребуватиме чимало сил, а тому напередодні бою подається показова для Валенсії величезна паелья - культове блюдо з рису, морепродуктів, шафрану, й маслинової олії. Сьогодні, начебто, нічим не обмежений фестиваль, проте дотримується певних правил. Відзначимо, що навмисно до щорічного побоїща вирощується особливий, непридатний до їжі, сорт помідорів. Свято починається з того, що близько десятої ранку шанувальники шинки стрімко зриваються з місця, щоб заволодіти окостом на вершині змащеного жиром стовпа. При цьому глядачі з вулиць надають палку підтримку тим, що деруться вгору, співами, танцями та обдаванням водою зі шлангів. У полудень, коли монотонний хорал "То-ма-те, То-Ма-те!" досягає свого крещендо, бій церковного дзвону сповіщає про в'їзд в місто завантажених помідорами вантажівок. Та лише зараз, з пострілом водяної гармати, розпочинається головне. Це немов зелена ракета до нанесення масованого удару по всьому фронту, тільки поспішай та встигай м'яти й запускати снаряди у протиборчу сторону. Задіяно все - далекобійна артилерія, безжальні розстріли упритул та мінометний вогонь накриттям середньої дальності. Незалежно від техніки ведення бою на момент його закінчення ви будете себе почувати й виглядати вже іншою людиною. Не мине й години як всі опиняться в багнистому морі сальси і шматків в марній надії відшукати на затопленій вулиці хоч один вцілілий помідор. Битва позаду - лунає останній гарматний постріл. |